Захисники Незалежності
У 2023 році сорокарічний Олександр — уродженець Білої Церкви, отримав повістку прямо на робочому місці. Це не було несподіванкою: до того вже мав армійський досвід.
«Я знав, що і мені доведеться йти. Сказав собі, якщо прийде повістка – піду без вагань. Прийшла прямо на роботу. Я працював на меблевій фабриці. Пройшов ВЛК, повідомив дружину і опинився у новоствореній 152 окремій єгерській бригаді», — розповідає Олександр.
Його шлях на фронті почався з «Курської операції». Саме там захисник і його побратим вперше в житті застосовували антидронові рушниці, глушачи російські FPV-дрони.
«Коли бачиш, що твоя робота реально рятує життя побратимів, відчуваєш, що ти не просто сидиш для галочки. Ти частина ланцюга, який працює на спільну справу», — каже військовий.
Перше бойове відрядження видалося надзвичайно важким. «Ми навіть не знали, куди їдемо. Сказали — «бойове завдання». Запитали, хто готовий. Вийшли лише ми з товаришем зі строю, як в тому фільмі. І наступного дня вже були на Курщині. Там ми жили у лісопосадці три місяці. Болото, запах тіл, що розкладаються… Але витримали», — пригадує він.
За цей рік війна змінилася. Якщо на початку йшлося про «Орлани» й «Крила», то зараз головна загроза — дешеві FPV.
«Їх роблять із картону і пластику. Але шкода від них страшна. Тепер ми працюємо з більш серйозними системами. Досвід приходить разом із новим обладнанням», — пояснює чоловік.
Та найбільше серце стискає не на фронті.
«Син телефонує і постійно питає обстановку. Він скучає, хоче, щоб я був удома. Я пропустив багато, і після війни хочу наверстати з сім’єю все, що втратив»,- з сумом в голосі каже Олександр.
Шестирічний син Тимофій, пішов цього року в перший клас. Але за парту хлопчик сів без батька поруч. Олександр тоді вже півтора року був на фронті.
«Сумно усвідомлювати, що ти пропускаєш такі моменти, — зізнається він. — Хочеться бути з родиною, брати участь у вихованні, в сімейних нарадах. Але війна не залишає вибору, і я приймаю цю ситуацію».
Для Олександра не стоїть питання, що буде після перемоги.
«Я повернуся до цивільного життя. Бо моя родина — це найважливіше. Я вже не маю батьків. Є тільки дружина і син. Сьогодні мушу виборювати для них безпеку, сон, відпочинок. Мушу триматися для них»,- підсумовує чоловік.
152 окрема єгерська бригада
Сухопутні війська ЗС України
